Всеукраїнські змагання серед учнів спортивних шкіл під девізом «Хто ти, майбутній олімпієць?» є одними з наймасовіших спортивних заходів, що проводить Всеукраїнське спортивне товариство «Колос». Вінницький «Колос» багато років є лідером цих змагань. Не виключенням став і 2021 рік: спортсмени Вінницької області в командному заліку посіли перше місце з волейболу, легкої атлетики, греко-римської боротьби. Ми дізнавалася про секрет успіху команди юнаків – переможців змагань з волейболу від тренера збірної Лариси Сивобородько.
– Чи очікували ви від своєї команди таких високих результатів?– Звісно, очікувала. Наша збірна, а це юнаки 2006 року народження та молодші, готувалася до цих відповідальних стартів під керівництвом тренерів Вінницької спеціалізованої ДЮСШ з волейболу – головного тренера Світлани Скорбатюк та моїм. Щороку формуємо збірну команду, куди відбираємо найкращих дітей. І це велика відповідальність і довіра – захищати честь вінницького «Колосу». А результат саме такий, до якого і прагнули: жодної програної зустрічі. Секрет цих перемог – в багаторічній праці, багатогодинних тренуваннях, в професіоналізмі наших тренерів.
– Можете згадати якийсь найскладніший та найдраматичніший матч під час цих змагань?
– Змагання проходили в місті Скадовську Херсонської області на спортивній базі «Колос». Це гарна нагода для дітей поєднати змагання і відпочинок на морі.
Наша команда виступила досить рівно. Ми виграли усі матчі із рахунком 2:0, жодної партії ми не подарували суперникам. Можливо, це той випадок, коли діти були налаштовані тільки на перемогу плюс тренери відповідально спрацювали на цей результат. Це і є феномен команди – коли кожен гравець працює на команду та її результат. Це взаєморозуміння, взаємодія, взаємодопомога.
А найдраматичніше те, що було дуже важко фізично, бо змагання проходили влітку, коли стояла спекотна погода. Але наші спортсмени витримали все достойно і показали високі результати.
– Можна сказати, що ваша команда отримала відчутний прогрес завдяки цим змаганням?
– Прогрес завжди є після кожного виїзду на змагання. Є такий вислів, що один виїзд на змагання заміняє місяць або два тренувань. Коли діти в змагальних умовах, коли у них такий потужний емоційний сплеск, вони загартовуються і підвищують свою майстерність. І саме цим були цінні ці змагання для нашої команди.
А коли вінницькі гравці Суперліги, які знаходилися на тренувальних зборах в Скадовську, прийшли вболівати за команду Вінниччини, а потім влаштували нашим підопічним «коридор пошани», це було неймовірно! Це дорого вартує в житті цих ще зовсім юних спортсменів. Це такий потужний мотиватор для подальших тренувань, про який можна тільки мріяти.
– На вашу думку, чи достатньо уваги приділяється розвитку волейболу в нашому регіоні?
– Це питання надскладне. Увага приділяється, але, водночас, її недостатньо. Наш регіон лідирує за рахунок самовіддачі та майстерності тренерів та самих спортсменів, але хотілося б уваги набагато більше. Немає достатньої кількості ігрових залів, особливо для волейболу, де має бути відповідна висота приміщення. У Вінниці це проблема номер один. Наприклад, я тренер вищої категорії, маю тренерський стаж більше 30 років, однак не маю місця, де я можу працювати із дітьми, спортивного залу. Тому я та багато моїх колег, які мають досвід, майстерність та бажання працювати із дітьми, змушені просити директорів загальноосвітніх шкіл можливості позайматися в їхньому спортзалі. Про відсутність ігрових залів, які відповідають міжнародним стандартам, де б проводили чемпіонати України та міжнародні змагання, ми говоримо вже давно. Це питання підіймаємо вже багато років, але нічого не міняється. Можливо, дякуючи таким інтерв'ю, нас почують і прислухаються.
– Які ще нагальні проблеми, окрім відсутності залів, існують у волейболі?– На жаль, у нас немає спортивного інтернату для обдарованих дітей. Незважаючи на те, що Вінниця – надзвичайно потужне волейбольне місто, Вінниччина – потужний регіон, ми відправляємо їх до Києва, Дніпра, Харкова. Це теж дуже серйозна проблема. Ми готуємо та виховуємо спортсменів для інших команд, наші вихованці захищають честь інших регіонів. І це гірка правда.
– Що вам найбільше подобається в професії тренера?
– Протягом останніх 12 років я поєднувала професію тренера із посадою директора Козятинської дитячо-юнацької спортивної школи. У мене було багато господарської діяльності, але душа моя завжди тягнулася до дітей. Тому прийняла рішення повністю перейти на тренерську діяльність, і від того я дуже щаслива.
– З якими складнощами та викликами стикаєтесь в роботі із своїми підопічними, і як із цим справляєтеся?
– Я не знаю, як в мене це виходить, але завжди знаходжу контакт із дітьми. Мені просто цікаво з ними працювати, цікаво слухати їхні розповіді, цікаво підтримувати, коли вони діляться зі мною своїми проблемами. Подобається спілкуватись із дітьми, і в мене ніколи не виникає із цим складнощів.
– Який головний секрет у вихованні спортсменів?
– Роби все, що можеш і навіть більше, і результат прийде сам собою. Тренер не повинен бути дуже добрим, він повинен бути вимогливим, деколи трохи жорстким, повинен вимагати виконання завдань від своїх підопічних, постійно підвищувати свій професійний рівень. Якщо ти регулярно працюєш, відповідально ставишся до тренувань та до кожної дитини, як до окремої особистості, результат не змусить себе довго чекати.
Степан Вігер
20.10.2021
Фото: фейсбук-сторінка Лариси Сивобородько
